Не кайся рано встати, а кайся довго спати
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

«Не кайся рано встати, а кайся довго спати» — так каже народна мудрість, у якій відкривається великий зміст і насправді — диво. Кажуть, що рано-вранці, десь близько четвертої і до сьомої години ранку відкривається саме небо і вищі сили посилають на землю до людей все найкраще: відкриття, найсвітліші думки, вирішення важких питань, осяяння, натхнення, освітлення, прояснення — словом усе найкраще і людина стає щасливою. Мабуть тому в народі і присутня така думка, що вставати треба рано, бо «Хто рано встає, тому Бог дає». Тож українці своїх дітей і привчали до того, що «Лягати спати треба з курми, а вставати з півнями», бо хто рано встав, то він бадьорий і меткий, та ще до сходу сонця переробить багато роботи, а коли вже в таку рань працює в полі, то хто б не йшов, то з тобою першим вітається… І в цих прислів’ях закладений глибокий зміст, бо вони привчають людей до порядку, дисципліни, до роботи і відучують від ліні. І сьогодні мудрі батьки прислуховуються до цих народних порад і привчають своїх дітей до дисципліни: рано вкладають в ліжко і вранці-рано дітей і будити не треба, бо вони підводяться залюбки і приводять себе до порядку, застеляють ліжко, займаються зарядкою і з хорошим настроєм, веселі йдуть до школи. Але є такі батьки, яким здається, що це добре, коли діти довго сплять. «Хай поспить, поки мале…» От воно і спить до обідньої пори, зате не заважає, а потім ніяк не візьметься до роботи, бо ліньки, і знову то лежало б, то спало. Тож привчається дитина до ліні, яка аж ніколи нікого не зробила мудрим, а головне щасливим. Отож, на ці людські звички треба звертати велику увагу, своєчасно ввечері вкладати дітей спати і вранці-рано піднімати з ліжка, та займати справою, щоб діти привчалися до роботи, до хороших справ, до дисципліни. Та й вранішня краса цього світу проникає в саме серце людини, пробуджує а ній гарні почуття, захоплює, дивує, створює особливий настрій, додає щастя. То чому позбавляти дитину найкращого, такого, чого вона не побачить в іншу пору дня? Піднімайте дітей на зорі, ведіть їх в природу, до річки, в поле, до лісу, покажіть їм срібну росу на траві, коли від роси все поле сиве, хай пробіжаться по цій срібній красі босими ніжками, хай відчують єдність з природою, хай відчують радість буття… Бо як ви цього не зробите, то діти, живучи в місті, ніколи не відчують цієї дивовижної радості, ніколи не захопляться чарівністю літнього чи весняного ранку, ніколи не почують трепетну пісню пташини, не збагатять свого серця ніжністю аромату, не відчують теплого подиху вітерцю, що раптом прилинув, щоб обняти і приголубити… Життя так коротке, таке непередбачуване, тому старайтеся дати своїм дітям все найкраще… І це не іграшки, це не виконання їхніх забаганок, а це ті почуття, які залишаться з ними на все життя. Це ваші прогулянки з дітьми по шовковій траві… Це ті в’юнкі стежечки, якими ви пройшли з ними до лісу чи до моря, це квіти, які зустрічалися у них на шляху і ваші щирі посмішки, ваші прості слова, що пригортали їх, ваша доброта і мудрість яка йшла разом з ними в ту пору. Тому виховуйте душі ваших дітей, робіть їх чутливими, добрими, ніжними, світлими і прекрасними. А в цьому вам допоможуть ніжні серпанкові світанки, які ви відкриєте і для себе, і для своїх дітей.