Нерівність була, є і буде
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Я от не раз думаю, яким би був наш світ, якби ми всі були однаково красиві, однаково розумні, добрі або навпаки... І уявляю собі цей світ зовсім іншим, наче блідим, без емоцій, без захоплення, без змагань, боротьби, без кольору і звуків... Чому так? Та якби були всі однаковісінькі, то не було б захоплення, бо всі б звикли до одного типу і вважили б це нормою, то чим захоплюватись, якщо всі однаково красиві або однаково розумні... Всі ж однакові! Мабуть це добре, що люди мають різний вигляд, різний розум, свої власні погляди, інтелект, свою вдачу... Адже це створює різноманіття, певну кольорову гаму почуттів, емоцій, поглядів. А тому люди розвиваються, вдосконалюються, створюють щось нове, досі небачене, захоплююче! Люди починають думати, творити, розвиватися... Тому, напевно, у світі так багато всього різного і дивовижного. От подивіться лишень! Прийшла весна і весь світ убрався в квіти, а квіти всі різні! Біленькі підсніжники, жовтенький підбіл, синенька проліска, дивні дзвоники білоцвіту... А примули — та вони ж усі кольорові, яких тільки немає кольорів! А все це квіти! І як не дивно, а ростуть всі поруч, на одній клумбі, на них однаково летять бджілки, джмелі, метелики та різні жучки... Тільки квіти живуть одноосібно і кожна з них тримається за той маленький клаптик землі, де проросла і зацвіла, вони не сперечаються і не заздрять, а мирно співіснують на землі, яка дає кожному щось своє, неповторне. Але всім квітам однаково треба тепло, світло, водичка... І земля їм дає це все... А от люди — різні! І хоч вони належать до різних рас і національностей, але також всі живуть на одній Землі. Усі люди різні і кожна людина має щось своє, неповторне, індивідуальне, самобутнє і тим відрізняються одне від одного. І всі люди також прагнуть одного: тепла, сонця, їжі, одягу, захистку, любові і миру, але всі люди крім того мають ще свої емоції, почуття, забаганки і якусь певну мрію. Тому люди ніколи не можуть бути однаково рівними між собою і це не їхня вина... Отже в кожному суспільстві, люди різні і ніколи між ними не буде рівності. І це не завжди залежить від людини особисто, бо кожна людина починає свій життєвий шлях з різного старту, який зовсім не маловажний і не залежить від самої людини. Той старт у кожної людини різний, хоч всі чи майже всі фізично народжуються однаково, але ж ні — не однаково, бо якась дитинка виходить з лона матері звичайно, природнім шляхом, а інше маля стимулюють ліками, щоб вийшло, або роблять кесарів розтин і це вже має неабиякий вплив на розвиток дитяти... Бо дитина, яка сама народжується, росте сильнішою і здоровішою, а та, якій допомагають народитися чи виймають з лона за посередництвом операції, росте кволою, менш здоровою, не такою активною... От вам і перша нерівність. А далі їх все більше і більше... Бо якесь малятко народжується у повній сім’ї, а в когось уже немає тата, в іншої дитинки помирає мама і вже немає нікого рідного, а ще когось взагалі мама викидає на смітник чи залишає невідомо на кого... От вам ще прикрі нерівності... А скільки діток сьогодні народилися здоровими, міцненькими, але опинились у горнилі війни і у них немає ані мами, ані тата і нікого рідного... Нерівності наростають лавиною і чим довше людина живе, тим їх більшає. Тому з ними хоч і треба рахуватися, але все залежить від самої людини, від її житейської мудрості, стійкості, вміння долати труднощі, бажання себе переборювати і йти до мети за будь-яких обставин і попри всі негаразди життя... Отже людина сама собі господар і з самого раннього віку її треба виховувати саме так! З розумінням, що вона господар своєї долі. Нерівність між людьми завжди була, є і завжди буде, тому це треба прийняти і самому ставати на ноги та творити свою долю.

Я знаю різних людей, які виросли в сім’ях, і тих, які виросли в дитячому будинку, але які вони в житті стали різними, просто диву даєшся... А все тому, що одні пливли собі за течією, нічого не навчилися, приймали все, що їм дали, і зовсім не старалися добиватися своєї мрії, навіть не напружували свої зусилля... А нащо? Вони вирішили, що батьки або держава все дадуть! А інші, зі шкіри лізли, щоб чогось навчитися, щось добре та мудре перейняти від тих людей, що їх оточували, від своїх ровесників, вони боролися, вагалися, розбиралися у цьому складному житті, вони летіли до своєї мрії, старалися, вчилися, намагалися змінити свій характер, прагнули до успіху і завжди одержували перемогу! Як ви думаєте, їм це легко давалося? Ой, ні... Навіть дуже важко, адже завжди життя складне і непередбачуване, а особливо в дитячому будинку — це не солодкий медок, це життя сповнене протиріч, напруги, образ, приниження, несправедливості і всього іншого... Дитячий будинок — це дуже важкий старт, з якого не так вже й легко почати свій біг... Це не сім’я, у якій є люблячі тато і матуся, це чужі і зовсім різні люди, які потрапили сюди аж ніяк не по своїй волі... Але той, хто зрозумів зарання, що його доля, його подальше життя залежить від нього самого, той старався всьому навчитися і отримати високий інтелект, культуру, знання, правильну поведінку, а головне — людяність... І той, хто це зрозумів, той ішов крок за кроком до своєї мрії, до високої мети, яку він поставив перед собою ще з дитячих літ. Отже, в кожної дитини свій старт, свої можливості, свої таланти і здібності, які одним даються від природи, іншим дали батьки чи родичі, а іншим дісталося всього цього зовсім мало, лише частинка, малесенька дрібка... А жити треба і всім хочеться жити добре, забезпечено і гарно, докладаючи як найменше зусиль і старань... От тут і криється вся загадка людської нерівності... Бо саме зусиль і старань треба докладати дуже-дуже багато, щоб жити гарно і бути на висоті успіху. Життя — це постійна, одвічна боротьба добра і зла, ліні і наполегливості, захоплення і заздрощів, аскетизму і ненаситності, любові і ненависті, людяності і розпусти... Ця боротьба ніколи не припиняється, але перемогу одержують лише наполегливі, добрі, людяні, роботящі, люблячі, терплячі... Тому в собі треба вирощувати, плекати ці чудові почуття і ніколи не йти на повідку своєї ліні, забаганок, зла, нетерплячості, розпусти, зазнайства... Ось чому нас вчить життя. До життя лише треба придивитися, розібратися і зрозуміти та йти по ньому мудро, з добротою в душі, з любов’ю в серці... Тому, який би ви дарунок не отримали на старті, а йти по життю треба самостійно, сміливо і наполегливо, долаючи життєві труднощі, плекаючи в собі силу волі, здатність боротися і не здаватися за будь-яких обставин, вміння перемагати самого себе у цій нелегкій боротьбі, бо перемога над собою для людини є однією з найважливіших і найдорожчих перемог! Тому своїх дітей потрібно цьому навчати з самого маленького віку, починаючи з простих завдань, як от: тримати ложку в руці, одягатися швидко і правильно, зав’язувати шнурівки на черевиках, самостійно робити уроки, читати книжки, готувати їжу, прибирати в квартирі, дотримуватися розпорядку дня, і головне — спочатку думати, а потім говорити і робити... Життя дуже різноманітне, і ми йдемо по ньому, не знаючи, що нас чекає вже за першим рогом, тому зажди треба вміти міркувати, порівнювати, замислюватись і діяти... А діти ще малі, у них немає життєвого досвіду, тому вони вірять в казку, в слова людей, які можуть бути нещирими, довіряють обставинам і тому потрапляють іноді в халепу, з якої нелегко вибратися. Тому завдання батьків — вчити дітей розбиратися в різних ситуаціях, порівнювати і передбачувати, що буде, як ти поступиш так, а що може бути, коли ти поступиш по-іншому, де криється добро, а де зло... Не треба ніколи кричати на дітей, а слід спокійно розбиратися в ситуаціях, які склалися, розбирати різні варіанти подій, в які можуть потрапити ваші діти або вже потрапили... І коли ви будете спокійно пояснювати, програвати різні ситуації, ваша дитина прислухається до щирих слів і до вашої думки і почне наступного разу міркувати, зважувати і діяти правильно. Тому дітям слід розказувати про те, що люди всі — різні, кожен думає і поступає по-своєму, іноді неправильно і нахабно, бо хоче підкорити вас своїй волі; іноді нерозважливо, бо думає, що так добре; іноді дуже погано, бо вважає себе сміливим і відважним; іноді скоює неправомірні вчинки, бо думає, що покарання обійде стороною... Тому вчіть своїх дітей мудрості, а не показному геройству, вчіть їх доброті, чемності, ввічливості, людяності, честі — це надзвичайно важливо. І розказуйте своїм дітям, що всі однаковими і рівними не можуть бути, бо в кожного зовсім різні можливості як на даний час, так і в майбутньому, тому ані заздрити, ані насміхатися над іншими людьми ніколи не можна, як казала моя мама: «Не годиться насміхатися і заздрити, бо за це тебе Бог покарає». Це сьогодні називаємо ми — бумерангом, бо насправді так і є! Те, що несеш у світ своїм словом або своїм вчинком, обов’язково повернеться до тебе саме тоді, коли цього бумеранга не чекаєш... Розказуйте дітям про нерівність, яка приходить до людини від її народження, і що це не вирок, а просто обставини, які склалися, але ці обставини можна і треба здолати, якщо багато працювати над собою. Тут я хочу навести приклад з життя знайомої мені людини, яка під час другої світової війни залишилася ще малою дитиною без батьків, а тітка, яка її взяла до себе, теж невдовзі померла і мала дитина потрапила в сиротинець... Вона там провела все своє дитинство і юність, терпіла невимовно важкі умови життя, нерівність, яка панувала між дітьми у дитбудинку, образи та знущання, але вона ще малою поставила собі за мету стати вчителькою, як її мама, і бути відважною, як тато-герой війни, щоб там на небесах її батьки пишалися нею. Те, що іноді вона розказувала, просто жахало мене, адже я росла в повній сім’ї, мене любили мама і тато і я вчилася в школі, де мене ніхто ніколи не ображав, я ніколи не була голодною, могла ходити в кінотеатр, на концерти, сама виступала в школі... Я мала свої мрії, про які всім вільно говорила... Але моя знайома теж мала власні мрії, про які нікому не розказувала, щоб їх ніхто «не вкрав», вона навчилася мовчати, вона навчилася вчитися, навіть коли цьому перешкоджали, навчилася шити, вишивати, писати статті, які іноді друкували у шкільній газеті... Вона мріяла, що стане ще й письменницею. Але обставини змушували її про це мовчати... Такою була її життєва мудрість на той час... Дівчинка виросла, вона добре бачила і розуміла всю ту нерівність, несправедливість у житті, але настільки загартувала свій характер, що не раз голодна і холодна, з очима повними сліз і горя, перебуваючи іноді в нестерпних побутових умовах, вона закінчила педінститут з червоним дипломом, пішла працювати, навчилася жити і виживати іноді в нелюдських умовах... Вона створила свою взірцеву сім’ю, мала двох дітей, яких вчила на прикладах власного життя, і діти виросли чудовими та успішними, бо змалечку привчені були долати труднощі. А трохи згодом вона почала писати підручники, щоб збагатити дітей потрібними знаннями, в яких вона колись мала нагальну потребу... А ще можу навести й інший приклад з життя, коли у моєї давньої сусідки було в дитинстві і в юності — все! Чого тільки душа бажає! І благополучна сім’я, знатний тато і красива мама і ні в чому ніколи дівчинка не знала ні утисків, ні нужди, і молодість у неї була легка, тож літала вона, як метелик над квітами — барвиста, легка, красива... Тільки пливла завжди за течією, ніколи не хотіла відчувати напруги, ніколи їй не доводилось боротися з труднощами і негараздами... От жила собі та й жила, гуляла по ресторанах, її водили молоді люди, по різних барах — все життя, мов чарівна казка... Та недовго тривала та казка. Батьки повмирали, а дівчина ще в зовсім молоді роки від розгульного життя спилася та й пропала... Знайшли її випадково в придорожній канаві мертвою... От такі в людей можуть бути різні старти, і такий може бути результат, якщо працювати або не працювати над собою, над звершенням своїх мрій. Тому головне — це самоствердження, постійна робота над собою, досягнення своєї красивої мети. А нерівність була, є і завжди буде. Вона людям дана, щоб вміли боротися і ставати вищими! Перемога над собою — це головне в житті, а не те що тобі дісталось від життя на старті... Ось як про це говорили видатні люди:

Перемога над страхом надає нам сили. Віктор Гюго.

Найбільша перемога — перемога над самим собою. Цицерон.

Проси ради у того, хто вміє здобувати перемоги над самим собою. Леонардо да Вінчі.

Перемоги, які досягаються легко, небагато чого варті. Тільки тими з них можна пишатися, які є результатом наполегливої боротьби. Бічер Генрі Уорд.