Плекаймо душу дитини
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Страшний сьогодні час у нашій Україні… Йде окупаційна, жорстока війна, на нас напала країна-агресор — Росія, люди в якій без душі і совісті, без жалю і співчуття — нелюди, орки, як їх тепер називають в усьому світі.… У нас нині всюди, по всій території країни розруха, біль, горе, страх і сльози, сум і жалі. І це в нашому квітучому краю, де краса неймовірна в кожну пору року, де земля усміхається до людей різними квітами, де приваблюють зір чарівні краєвиди, де тобі вклоняються до землі верби, а червона калина вітає тебе з весни до осені: то віночками квітів, то важкими гронами червоних ягід… Така була моя Україна до того, як напала на неї рашистська нечисть… Багато людей змушені були покинути своє насиджене місце і виїхати в чужу сторону, бо залишилися без хати, без двора і свого рідного куточка, в чому були, в тому і поїхали. Це страшно навіть уявити, коли ти живеш у теплій квартирі, у тебе все є, щоб одягтися, взутися, щоб поїсти і спокійно лягти в м’якеньке і зручне ліжко на сон грядущий… А тут раптом вибух, спалах — і нічого в тебе вже немає, та й не тільки тих матеріальних цінностей і зручностей, а й дорогих та близьких тобі людей, які були завжди поруч з тобою, а тепер вони скалічені або вбиті. Це жахи війни, від яких не можна оговтатись, не можна вже ніколи бути таким, як ти був, бо тебе, твою тендітну душу скалічила війна, відняла у тебе заповітні мрії, забрала твоїх дорогих людей, скалічила долі всім…

Але в житті завжди буває так, що одні люди страждають більше, як інші, одні пройшли через складні випробування, а інші якимсь чином оминули їх, тож війна, біда, горе, лихо не лише напряму не торкнулося їх, але й оминуло далекою дорогою. Доля склалася так, що одні сьогодні живуть у добрі й теплі і про війну лише дізнаються з екранів телевізора, а інші через це все пройшли. І тепер в одному місті живуть люди з різним баченням і відчуттям війни… І це не тільки дорослі, які вміють керувати своїми емоціями, почуттями, але й діти, яким дуже важко носити в собі те все, через що вони пройшли. Ось така ситуація сьогодні в «тихих» містах, де немає щоденних обстрілів і в тих, де обстріли постійні вдень і вночі. Ситуація неоднозначна, але в будь-якій ситуації треба залишатися добрими, співчутливими, люблячими і мудрими людьми. Кожному з нас треба бути вдячними тим вищим силам, які вчасно оберегли вас від страшного лиха і до інших людей сьогодні, як може ніколи раніше, треба ставитись з добротою, терпимістю і любов’ю, щоб підтримати їх, щоб полегшити їхній біль, горе і муки. Бо і вночі всім нам сняться зовсім різні сни і вдень нас оточують зовсім різні почуття, хоч всі ми ніби й разом, але кожен сам-на-сам зі своїм болем. Чому я про це сьогодні завела мову, спитаєте ви… Всім нам болить ця війна… Так, але у школі сьогодні трапляються дуже негативні приклади дитячої поведінки, про які сьогодні ми всі мусимо не просто говорити, а кричати! Бо це просто неподобство, яке можна побачити або почути в школі. Деякі діти, які живуть у своїх теплих квартирах, у ніби благополучних родинах, починають знущатися, піднімати на кпини дітей-біженців.і Та й не тільки їх, які іноді не так гарно вдягнені чи взуті, живуть у маленьких незатишних найманих квартирах, користуються не наймоднішими смартфонами на онлайн заняттях і таке інше… Не хочу вживати чуже слово «булінг», бо в нашій мові є багато відповідних слів до цього поняття — це брати на кпини, знущання, кепкування, глузування, висміювання, насмішка, посміх… Та всі ці слова означають — ображати людину, яка ні в чому перед вами не завинила і, навіть, якщо вона інша і відрізняється від вас, то по якому праву ви її ображаєте? Хто вам дав таке право? Найстрашніше те, що деякі діти це роблять, тобто «плюють в душу» і роблять це свідомо, весело, з великою радістю, тим більше, як бачать що їхні кпини викликають сльози в чужих очах… От тут у мене питання до батьків! Чому ви приймаєте таку поведінку ваших дітей? Чому ви дозволяєте своїй дитині так поводитися? А деякі батьки ще й заохочують до цього… На жаль. Чому ви не поясните своїй дитині, що це підло, мерзенно… Невже вам подобається така поведінка вашої дитини, невже ви не відчуваєте, як це може бути боляче іншій дитячій душі, яка ні в чому не винна, яку спіткало горе разом з її батьками? Це замість того, щоб поділитися зайвими речами, замість того, щоб навчити свого сина чи дочку милосердю, співчуттю, людяності, мами і тата роблять вигляд, що нічого не сталося, що це навіть похвально, що у них така хитра, кмітлива дитина… По-різному буває в житті… І ніхто не може бути впевнений у тому, що у ваш дім не влетить та клята ракета і не розтрощить усе під нуль… Не дай, Бог, такому статися, але війна йде та й інші біди приходять, коли їх не чекають і все може статися, за принципом бумеранга. Тому ніхто ні від чого не застрахований. Але власних дітей треба виховувати розумними і добрими, кмітливими і співчутливими, подільними і щедрими, щирими і мудрими. Це все повернеться до вас самих добром, а інакше ви на собі відчуєте колись ті кпини, зневагу, кепкування, глузування ваших дітей на старості, коли вам дуже треба буде допомога, співчуття, людяність, щирість, доброта і турбота…

Тож ростіть своїх дітей з любов’ю, пояснюйте їм все, що їх оточує, розбирайте та аналізуйте кожен крок у їхньому житті правильний чи неправильний, щоб вони не просто зазубрювали правила поведінки, а міркували, вміли аналізувати, розбиралися в тонкощах людської поведінки і суспільного життя. Вчіть своїх дітей бути самостійними і не копіювати когось авторитетного для них, а самим старатися бути взірцем, прикладом для інших, адже це дуже важливо для їхнього становлення і життя… Дуже важливо виховувати дитину в розумінні того, що вона робить, надзвичайно важливо плекати душу дитини з раннього віку, щоб у ній народилися доброта, щирість, любов, світло і тепло, яке б вона могла нести до людей, бо без цього ким вона виросте? Ви сьогодні бачите наглядно, як ведуть себе орки в нашій країні, як вони безжально вбивають, ґвалтують, калічать людей, знущаються, насміхаються, глумляться над ними і все це роблять не задумуючись, а з задоволенням. Чиїх батьків вони діти? Як їх треба було виховувати, що з ними треба було робити, щоб вони стали такими виродками? Скільки треба мати люті і ненависті в душі, щоб іти вбивати людей в іншій країні, знищувати безжально мирні міста і села, вбивати невинних дітей, жінок, стариків, які нічого поганого нікому з них не зробили? Яку ж чорну, безпросвітну душу треба мати, щоб хотіти знищити інший народ, тільки за те, що він «не русский», а інший, за те, що у нього інша мова, інша культура та й поведінка не така… Сьогоднішнє жахіття війни ми добре побачили і відчули на нас самих, а тому ми повинні стати зовсім іншими людьми, не такими, як орки, не такими, як нелюди-рашисти, а мудрими, світлими і розумними людьми і таким ж виховати своїх дітей, щоб вони несли у своїй світанковій душі тепло і любов, світло і доброту. Бо все іде від виховання з маленьких літ. Не треба виховувати злість, не треба закладати отруту в дитячу душу, а лише розуміння того, що «Добрий чоловік — надійніше кам’яного мосту», що «Доброму скрізь добре», як «Робиш добро — не кайся, а робиш зло — на зло й сподівайся». Тому з раннього віку дитина повинна запам’ятати: «Все добре переймай, а зла уникай». Тому перед кожною мамою і кожним татом повинно стояти головне завдання — піклуватися про душу дитини, щоб вона ставала світлою, чистою, доброю, мудрою, сонячною. Тільки з такою душею дитина виросте світлою і щасливою.