Повернімось до свого джерела
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Хто ми? Чиї ми діти, чиї внуки-правнуки...Хто наші предки? Чия кров тече в наших жилах? Якими були наші пращури і які тепер стали ми? Що нас єднає? А що розділяє? А віддаляють нас далекі століття і кожен раз нас дуже стрімко віддаляє час. Поки ми перебували в дитячому віці, мабуть нікого з нас не хвилювали ці питання: хто наші далекі предки, чиї ми пра-, правнуки... Якими були наші родичі, про що вони мріяли, як жили, що робили... А ось зараз так хочеться повернутися до свого чистого джерела, дізнатися про своїх прародичів більше, відчути зв’язок з тими минулими поколіннями... Але вже нема нікого з рідних, немає в кого й запитати хоч про найближчих родичів... Ой, нема, нема і в душу закрадається зима... На жаль так відбувається з багатьма людьми і дуже шкода, що не можна всього цього відновити, не можна повернути час, коли ще було в кого запитати, було з ким поговорити про ті далекі і дивовижні часи, про їхню молодість та молодість, коли ще можна було застати живими дядька чи тітку, бабусю чи дідуся... Та час втрачений і ти живеш, неначе на пустирі, хоч і серед людей, але сам-один без свого коріння... А воно ж було! Звичайно, що було, але вже викорчуване.

Колись в Україні було правило, якого всі повинні були дотримуватись, а саме: діти обов’язково повинні були знати сім поколінь, які передували їм, знати історію свого роду... Недаремно ж і слово сім’я складається із СІМ Я! Ви, мабуть спитаєте, а нащо про це знати? А люди знали і дітей своїх вчили, тому що ці знання — необхідні. По-перше — це говорить про те, що людина вийшла з певного роду знатного чи ні, мудрого чи ні, а це говорить про те, які в ній можуть бути закладені родові гени, здібності, таланти, здоров’я, сила, розум... По-друге, коли підростає молоде покоління і готове вступати в шлюб, то це знати просто необхідно, щоб не трапились кровозмішення, інцест, що є не тільки гріхом, але й несе за собою негативні явища, як народження розумово-неповноцінних дітей, дітей з важкими спадковими хворобами, та й виродження роду взагалі... Цих знань і норм в усі попередні часи дотримувались у нас в Україні, але прийшли нові часи, нові тенденції і це правило, як і багато інших стало необов’язковим, особливо в період СРСР. Люди могли змінювати свої імена, прізвища, могли відмовлятися не тільки від далеких предків, від своєї національності, але й від рідних батьків, сестер та братів... Люди часто почали переїжджати в інші місця проживання, хто під примусом, хтось добровільно, а деякі і зовсім не мали можливості або відмовлялися повертатися в рідний край, зважаючи на певні обставини чи просто й не хотіли... І вже стало не модним знання свого родового дерева, своїх національних традицій, своєї мови, а дехто прагнув стати просто жителем СРСР, без будь-якої національності, свого древнього коріння, тож національність уже ніде й не позначалась у жодних документах, ні в Посвідченні про народження, ні в паспорті... Це привело до того, що діти могли вже і не знати про своїх дідів, бабусь, а про прадідів і прабабусь і тим більше. І ось таке ставлення до роду людського привело до тяжких наслідків у суспільстві, до певних збочень і гріха... Радянська влада все зробила для того, щоб позбавити українців свого глибинного коріння, своєї рідної мови і звичаїв, хто ж не хотів цього забувати, то їх висміювали в різний спосіб, старалися принизити, зробити менш вартісним, відсталим і т. д. До таких людей ставились упереджено, їх не призначали на керівні пости, вони не могли зайняти ведучу посаду... Але й цей важкий час минув і ми тепер живемо в оновленій Україні, у своєму рідному і вільному краю, тому нам слід повернутися до нашої історії, до нашого роду і славних та мудрих українських традицій, щоб відновити своє минуле, свої знання про наше, рідне, українське, бо без цього хто ми, люди? Тож люди вже починають думати і працювати над цим, згадують і відновлюють своє родинне дерево, повертають до життя старі-престарі світлини, описують спогади для майбутніх поколінь, поступово починають повертатися до рідної української мови, до своїх пісень, рідних традицій, словом, до свого джерела, яке обов’язково відновить наші сили, надасть мудрості і впевненості, віри в наше майбутнє. Люди вже почали писати в різні інстанції, щоб хоч щось дізнатися про свій рід, адже це дуже важливо, бо ж усі ми з якогось роду-племені, а не просто нічийні... Родина, родинне дерево, сімейні традиції і звички, батьківщина, батьківський край... Це не просто слова, у них закладений глибинний зміст, бо це те місце, де жив цілий гурт рідних людей, родичів, це рідне, місце, де жили батьки і прабатьки, і батьки прадідів. Це і є мала батьківщина кожного і велика Батьківщина, Вітчизна всіх нас, українців... Нас єднають ті місця, де ми народилися і де народилися предки нашого роду, саме з цієї землі пішло наше родинне дерево, тут наше глибоке коріння, тут могили наших пращурів, тут наше рідне місце на Землі. Буває й так, що люди інших національностей, які поселились у свій час в Україні, вросли в цю землю, благодатно вжилися в неї, вивчили мову і традиції й також стали українцями, пустили своє коріння і стали продовжувачами українського роду. Бо та земля стає рідною, де жив і живе твій рід, твоя родина, твоя сім’я... Все в житті буває, світ великий і багатогранний. А крім того світ наш дуже складний, адже на нашій землі в кожному столітті відбувалися криваві війни, бо завжди хтось нападав на нас і хотів захопити наші родючі поля, казкові вікові ліси, тихі ріки, чарівні озера і великі моря.

От і сьогодні йде страшна війна, бо росіянам дуже кортить зробити рабами наш працьовитий і мудрий, талановитий народ; їх роздирає заздрість, від того, як ми живемо — в чистоті, в красі і в достатку; вони сплять і бачать як нас обікрасти, привласнити собі все найкраще — наші винаходи, трудові здобутки, навіть наші чарівні пісні! І от сьогодні вони це роблять, обкрадають нас, забирають все, що побачили у наших будинках, квартирах; вивозять до себе наші заводи, машини, сільгосптехніку, продукти харчування, постіль, білизну, навіть металобрухт — все! Це страшна навала, яка займається мародерством, вбивством мирних жителів, безпомічних людей, жінок і дітей... І це «велика Росія». Яким же ницим треба бути, щоб іти війною на мирні країни і при цьому себе так возвеличувати! А цей народ є і завжди був таким. Вони завжди знущалися над українцями, бо ненавиділи нас в усі віки за наш вільний дух, за нашу волелюбну душу, за нашу культуру і доброту, за працездатність і творчість, за людяність і мудрість... Тому то морили нас голодом, то виривали нас з корінням з рідної землі і відправляли в Сибір на погибель, топили наших дівчаток у своєму болоті, щоб знищити майбутнє України, вбивали наш цвіт нації, бо від заздрощів аж лопались. А український народ стояв незламний, впертий, волелюбний і світлий. Тому нам є чим гордитися і є про кого пам’ятати! Саме тому вони виривали з нашої пам’яті згадку про наших предків, знецінюючи їхні подвиги, заставляючи молоде покоління забути про свій великий рід, забути свою історію, своє глибоке коріння, зробити нас безликими, безрідними, без пам’яті про минуле. От і сьогодні вони прийшли війною на українську землю, щоб знищити і саму землю і людей, які тут жили тисячоліттями, сплюндрувати нашу історію, знищити нашу пам’ять і все добре і світле, яке живе в нас. Тому сьогодні саме час повернутися до своїх джерел, які іноді вже замулились і почали втрачати свій голос, та ледь пробиваються з-під коріння старої верби...

Тому, дорогі батьки, говоріть зі своїми дітьми про своїх близьких і далеких родичів, про свою родину, про тих бабусь і дідусів, які продовжували ваш рід і несли свою правду і волю у майбуття. Адже без них не було б вас і не було б ваших дітей. Тому про них слід пам’ятати і розповідати, а не соромитись їх, колишніх, іноді безграмотних, бо саме вони дали продовження роду, саме від їхнього коріння виріс новий пагінець, в якому ви почали своє життя... Тому слід створити дерево свого роду разом з дітьми і красиво його оформити у гарній рамі під склом, щоб всі бачили від кого пішов ваш рід, з кого ви проросли і продовжуєте цей славетний родовід... Щоб дивлячись на це дерево, вам і вашим дітям хотілося ставати кращими і мудрішими, щирими і добрими, світлими і правдивими та досить цікавими для майбутніх поколінь свого роду. Тому прищеплюйте інтерес своїм дітям до цього вкрай важливого питання гарними і дотепними розповідями про своїх предків, розкажіть дітям билини та правду про їхнє життя-буття, про їхню мужність і силу волі, про бойові досягнення і їхню творчість, щоденну роботу і навіть поневіряння, які вони понесли впродовж життя. Все це заінтригує ваших дітей, заставить замислитись над своїм життям, власними вчинками і буде спонукати до певних вершин, щоб прославити свій рід новими досягненнями. А головне, діти зуміють зрозуміти, що вони не тільки нащадки свого роду, але й продовжувачі його і від них залежить і родова слава, а іноді і велич роду. Тоді діти зрозуміють, що своє життя слід направити в русло творчості і мудрості, що свої таланти і здібності слід розвивати, а не губити, що жити в цьому світі треба світло і праведно, щоб стати зразком для майбутніх поколінь, які б змогли пишатися вами і брати з вас приклад. Це питання для декого буде і складне, бо люди вже відійшли від своїх традицій, а іноді і не хочуть до них повертатися, бо все це стало таке далеке, та навіть нереальне, яке вже не хочеться турбувати... Але до нього все ж треба повернутися, щоб зрозуміти, чому ви живете саме так, а не інакше, може тут криється якась таємниця, яку варто розгадати і тоді ваше життя піде зовсім по іншому руслу? Хто знає... Але в кожному роду є свої загадки, які, мабуть, треба знати, щоб не повторити щось негативне або, навпаки, взяти для себе щось дуже хороше, але вже втрачене чи майже забуте. Тому сьогодні вже потроху починайте цю, іноді рутинну, але захоплюючу і дуже потрібну роботу по відновленню вашого родового дерева. Постарайтеся розпушити під ним ґрунт, очистити від бур’янів, що обросли навколо, підлийте його живильною водою бажання знати більше, і воно відновить своє коріння, відмолодиться, пустить нові пагінці правди і радості... І ваші діти справді стануть добрішими і мудрішими, бо їм буде на кого рівнятися, брати хороший приклад... Вони відчують відповідальність за своє життя і свою поведінку та вчинки перед майбутнім. Хіба це мало важить для вашої дитини? Тож давайте потихенько повертатися до своїх джерел, розчищати їх від замулення і від забуття, повертати їхні вже слабенькі голоси, щоб вони воскресли, відновилися і зазвучали на повний голос! І діти вам будуть вдячні, бо й самі захопляться пошуками своїх родових джерел і це для них, можливо, стане цікавою роботою продовж усього життя... Хто знає? Тому слід брати від життя не лише все нове, але іноді варто повертатися до народної педагогіки, яка нас ніколи не підводила... Адже вона побудована на вікових підвалинах знань, спостереження, переконань та народної мудрості. Тому все нове вивчайте та й старе не забувайте, бо як каже народна мудрість: «Старий кінь борозни не зіпсує». Тож, коли діти будуть знати дерево свого роду, то й знатимуть, хто вони у цьому житті. Тоді й боротимуться вони за своє рідне зі знанням справи, бо знатимуть, де їхнє коріння і, що вони не перекотиполе, а люди зі своєю історією, зі своїм родом, своєю державою і мовою, власними традиціями та історією, зі своїм славним минулим і власним світлим майбуттям. Щастя вам, батьки і діти!