Послідовність і безперервність виховання
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Народна мудрість береже багато ємких прислів’їв про дітей і батьків, про те, як і коли треба виховувати дітей, щоб вони виросли добрими, щедрими, світлими, мудрими. І за багато сторіч, здається, всі питання повинні були бути вичерпані, бо вже все основне сказане і закладене в народній мудрості, але життя не стоїть на місці, все змінюється, формується, біжить і летить… Тому виникають нові питання, нові течії і напрямки, суперечки між старим і новим, активним і пасивним… Як і протягом тисячоліть, так і сьогодні дітей виховували кожен раз по-своєму і спостерігали у кого росте яке дитя і що роблять батьки, щоб воно виростало гідне, хороше, добре, мудре. Ось так, спостерігаючи, люди і виробляли свою найкращу народну педагогіку, кожен раз додаючи щось своє, індивідуальне, краще, актуальніше… Тому народна педагогіка формувалася протягом віків і несе в собі все найкраще, що виробило людство. Тож до неї завжди треба дослухатися, бо вона не помиляється. В ній закладена вікова мудрість народу, основні принципи виховання, вибудувані на доброті, чуйності, пам’яті, духовності. Тож які б модні і сучасні тенденції у вихованні дітей не виникали, а дотримуватись завжди слід вікової мудрості народу, бо в ній закладена сама основа. У вихованні, так як і у навчанні, потрібна послідовність і безперервність, приклад і поступовість. Виховання відбувається в першу чергу в сім’ї, в родині, в садочку і в школі. Неабиякий вплив на виховання робить вулиця, оточення, в якому щодня перебуває дитина, засоби масової інформації, які сьогодні доступні дітям, як ніколи раніше… І все це накладає відбиток на поведінку дитини, її світогляд, мову і вчинки. Тому батькам треба про це добре знати і постійно слідкувати за тим, де ваша дитина, з ким вона, що робить, що говорить, як думає… Бо все це формує її поведінку, а потім і характер. Тому треба в дітей формувати стійкість, незалежність, вміння відстоювати свою думку і не вестись на слова й діла ровесників чи старших людей, а завжди спочатку думати, зважувати, а тоді вже вирішувати, що сказати і як вчинити... Тобто: «Сім раз відмір, а раз відріж» і «Не кажи гоп, поки не перескочив». Теоретично всі батьки це знають, але не надають однакового значення цьому прислів’ю у вихованні своїх дітей, тому і результати різні. Треба дітям весь час наголошувати на тому, що вони повинні все життя вчитися і будувати своє життя самі, не чекаючи допомоги ні від кого, тобто рости самостійними і рішучими, щоб самі вміли справлятися з труднощами, адже життя складне і непередбачуване, у ньому є багато підводних каменів, які спочатку не видно, але вони можуть проступати, і ці перепони їм треба буде долати в дорослому житті. Отже у свої вісімнадцять років юнаки і дівчата повинні бути вже дорослими, самостійними і сміливими та стійкими. А батькам всі ці вісімнадцять років треба своїх дітей неусипно виховувати, слідкувати, направляти, вчити, попереджати, наставляти і оберігати від біди та зла. За цей час діти повинні навчитися і самі себе вдосконалювати, формувати, виробляти найкращі риси характеру, щоб іти в життя особистістю і вміти добре відрізняти добро від зла, погане й хороше і не вестися на порожні слова, а вміти аналізувати і вирішувати самостійно всі життєві питання. Робота нелегка ані для дітей, ані для батьків. Тому, коли діти стають старші, з ними треба багато розмовляти про все на світі, вчити їх встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки і передбачення на кілька кроків вперед. Це не завжди буває легко, адже кожна дитина інша і до кожної треба свій підхід навіть в умовах однієї сім’ї, а що вже казати про різних дітей. Та хто ж, як не батьки, знають своїх дітей найкраще? Тому саме батьки і повинні вести своїх дітей по життю, навчивши їх думати, аналізувати, робити висновки… І от стають дорослими колишні діти і йдуть у самостійне життя. Кожен вибирає свою дорогу і свою поведінку в житті. І тут хтось себе ототожнює зі своїм батьком і веде себе так, як він, інший з мамою або якимось родичем, інший з людиною, яка запала йому в душу, бо дуже хотів бути схожим на нього, а хтось не хоче бути ні на кого схожим і веде свою лінію. По-всякому буває в житті, але кожна людина має перед собою певний зразок поведінки в житті, якусь модель до якої прагне. Ось тут і проявляється характер та поведінка, всі якості, які були закладені ще з дитинства в сім’ї мамою і татом. І добре, коли це була доброта, чуйність, тепло і світло душі, турбота про рідних і близьких людей, щирість та щедрість, любов до людей… Воно обов’язково проявиться в людині, а от коли цього не було закладено з раннього дитинства, то йому просто нема звідки взятися, воно відсутнє в людському серці і не нажите самою людиною в часи юності, молодості, бо людина себе не вдосконалювала або просто і не могла, бо не бачила в чому проявляється та любов, доброта, мудрість… І йде вона по життю злою, недоброю, лютою. Від таких людей доброго нічого і чекати не можна. Тому дітям слід вчитися і самим себе вдосконалювати та виховувати, щоб бути кращим, добрішим, адже тоді перед тобою відкривається зовсім інший світ — світ доброти і щастя, світла і радості, краси і мудрості. Самовиховання — це теж дуже потрібна робота для кожного, бо тоді людина починає духовно зростати, ставати мудрою і жити з сонечком в душі.