Українська народна педагогіка
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Наш український народ живе на своїй святій землі вже багато-пребагато віків, тисячоліттями... Тому нажив досить багато цікавих традицій, легенд, казок, билин, повір’їв, своїх, притаманних лише йому, правил, поглядів, переконань і створив таку собі величезну безцінну скарбничку народної мудрості, в якій закладена українська народна педагогіка, в якій криється сила і мудрість виховання підростаючого покоління. І вона показала себе в усі віки як принципову, мудру, справедливу і правильну систему виховання. В українських народних прислів’ях викладені всі принципи і правила сімейного виховання, розкриті позитивні і негативні риси людського характеру, моральні принципи, українська духовність. І завжди люди стверджували, що «Всякий свого щастя коваль». І це дуже правильно, бо людина повинна сама за себе піклуватися і творити себе. Тож покоління за поколінням люди в Україні свято берегли свою сім’ю, турбувалися про її добробут, про захист і безпеку. Для українців в усі часи найголовнішим була сім’я і родина. І тільки від того, як сім’я турбується про себе, і залежало їхнє щастя. Тож народне прислів’я гласить: «Живуть між собою, як риба з водою». От тоді в сім’ї мир і лад, там все разом робиться і сім’я процвітає. «Найкращий клад, як у сім’ї лад». У сім’ї найважча робота покладалася на чоловіка, який забезпечував жінку і дітей всім необхідним. На його плечах був дім, двір, господарство, поле, заготівля на зиму і дров, і корму для тварин, і їжі для сім’ї… Чоловікові належала роль голови сім’ї: «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа», «Без хазяїна — двір, а без хазяйки — хата плаче». У хаті головна роль відводилась жінці-берегині, недаремно ж про це так кажуть: «Жінка за три угли хату держить, а чоловік — за один». Тому в українців завжди вітали злагоду і мир у сім’ї, затишок, добрі подружні стосунки, турботу один про одного, взаєморозуміння. Тож у таких сім’ях і діти виростали хорошими, бо, як кажуть: «Яке дерево, такі його й квіти, які батьки, такі й діти!», «Яке зіллячко, таке й сім’ячко». Тож цим усе сказано — коротко і ясно. І це передавалося з покоління в покоління, люди прагнули налагоджувати стосунки в сім’ї, щоб у них було краще, але не гірше від людей.

Тож власних дітей батьки виховували працьовитими, добрими, чесними, мудрими, терплячими, відданими своєму народові і своїй країні. І ніколи не вітали, а засуджували таке виховання, де дітей ні до чого не привчали, де діти могли довго спати, бо всі знали, що: «Хто рано встає, тому Бог дає», та знали і діти, що: «Бджола мала, а й та працює», а «Без діла слабіє сила». Всі діти змалку знали, що «Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться», бо «Без труда нема плода» … Тому змалку батьки прищеплювали дітям любов до праці і розуміння того, що праця — всьому основа. «Сталь гартується в огні, а людина — в труді». Тому виростали українські діти роботящими, бо знали: «Тяжко тому жить, хто не хоче робить», та й «Без діла сидіти, то можна одубіти». Ось так коротко, але зрозуміло звучали правила виховання дітей у праці. І що тут додати? Адже у праці виховується і сила, і воля, відповідальність і старання, дисципліна і творчість… І це стосується не лише виховання дітей у праці, але й усе інше…

Українці в усі віки прагнули до знань, тому своїх дітей хотіли вивчити, прищепити їм любов до пізнання нового, любов до книжки, до знань, бо «Маєш голову, то май ще й розум», «До булави ще треба й голови», а «Перед розумом і сила поступається!», «Пташка красна пір’ям, а людина — знаннями». Тож такі прислів’я надихали дітей на думку про одержання знань, бо «Хто багато читає, той багато знає», а «Хто хоче більше знати, треба менше спати», «Здобудеш освіту — побачиш більше світу». І все тут зрозуміло всім дорослим і дітям. Коротенькі правила, а дають багато, бо відразу зрозуміло, про що йдеться. Та й запам’ятовується добре! А скільки є прислів’їв про хороші й погані звички, риси характеру людини. А колись їх завжди говорили дітям і тлумачили їхнє значення, нагадували, коли треба було, і це було нормою у сім’ях. Пам’ятаєте? «Бережи честь змолоду», «Батьком-матір’ю не хвались, а хвались честю», «Не кажи гоп, поки не перескочиш», «Не копай яму другому, бо сам туди втрапиш», «Сумління — найкращий порадник», «Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає», «Добре ім’я — найкраще багатство!», «Добре роби, добре буде й тобі», «Доброму скрізь добре!», «Шануй сам себе, шануватимуть й люди тебе», «Пильнуй свого носа, а не чужого проса», «Посієш вчинок, виросте звичка»… І таких прислів’їв у нашій українській скарбничці — тисячі, і всі вони вчать дитину бути мудрою, доброю, терплячою, працьовитою, чесною, світлою. Тому треба просто повернутися до них обличчям, згадати, як ними оперували наші батьки, бабусі та дідусі, як їх тлумачили нам. До народної педагогіки треба сьогодні повернутися і вдома, і в школі, щоб нагадувати про все добре дітям, щоб прищеплювати їм хороші манери поведінки, найкращі почуття і ростити їх людяними, мудрими та добрими. Та й сьогодні ми тим самим зробимо свій внесок у поповнення народної скарбнички мудрості. Треба добре пам’ятати і перейняти досвід нашого народу, нажитий віками, якщо хочемо побудувати щось хороше нове.

Народна мудрість — це скарбниця

Народна мудрість — це ота скарбниця,
Де сила є і світло, і тепло.
Це та глибока і дзвінка криниця,
Бездонне й вічно чисте джерело,
Що нам дає натхнення й силу жити,
Несе нам мудрість аж із глибини.
Навчає білий світ, людей любити,
Все перевірене й прийшло із давнини…
Дотепність у прислів’ях дуже влучна,
Короткі всі, а зміст глибокий є.
Хоч форма і не пафосна, не бучна,
Але по норову таки добряче б’є…