Ну, от і дощ… Та ні, це просто злива,
Що поливає спалені міста.
Але руїни змити неможливо…
Важка задача, дуже непроста…
Бо ж тут були будинки дивовижні,
Чарівні парки, сквери і мости.
Повсюди квіти гарні й дуже ніжні,
Доріжки, по яких могли ми йти…
А зараз згарища й одні руїни,
З-під них дитяча лялька визира…
Й ніде не чути голосу дитини…
Така страшна воєнна в нас пора.
І це зробили орки, росіяни,
Які до нас сюди з мечем прийшли…
Це нелюди і люті, й невблаганні.
Вони такі в усі віки були —
Над нами їм хотілось панувати
І нищити, творити люте зло.
Гординю й зверхність власну показати…
І це не вигадка, бо так завжди було.
А от тепер пішли на нас війною,
Щоб сплюндрувати й знищити усе.
Людей накрити люттю і бідою…
І того горя й злива не знесе.