В природі гарне літо, спека, квіти
І озеро, що кличе до води.
Десь граються так безтурботно діти,
Бо там немає горя і біди.
Читають книжку в тихому садочку
Чи засмагають десь біля ріки…
Плетуть дівчатка з квіточок віночки,
Ну, так як це було в усі віки…
А в нас тепер такого вже немає,
В нас інший вимір — тут іде війна.
Сигнал тривоги раз у раз лунає,
І наша дійсність люта і страшна.
Хоч і у нас таке ж гаряче літо,
І сонечко, і квіти, і вода…
Але у нас війна гуде сердито,
І скрізь розруха, смерть, вогонь, біда…
Скажіть, за що нас ворог так карає?
Чому він людям жити не дає?
В міста страшні ракети посилає,
Й по житлових будинках наших б’є…
І лють на Україну виливає?
Маленьким дітям не дає зрости…
Людей калічить, нищить, убиває,
Пояснення на це нам де знайти?
А ми, як всі, хотіли мирно жити,
Ніколи зла нікому не несли.
Любили вчитись, мріяти, любити
І добрими до всіх людей були.