А вірш таку велику силу має
Колись ми вірші в школі всі читали,
Тож романтичні зріли почуття.
І на поезію свої пісні писали…
Таке цікаве в нас було життя.
Старалися сказати гарне слово
І вірші всім присвячували ми.
І все було так щиро, світанково.
Хоч ми були звичайними людьми.
Та прагнули високого, ясного,
У лірику закохані були.
Летіли у казки, до чарівного…
І дуже романтичними були.
Любили вірші, їх завжди читали
Дівчата й хлопці… Це від серця йшло....
І звичку цю ми дуже цінували,
Несли нам вірші сонце і тепло.
Дівчатам й хлопцям так було цікаво,
Який же вірш хтось нині принесе…
А потім обговорювали жваво
Слова, звороти, образи і все…
Було нам всім про що поговорити,
А вірші зігрівали нам серця.
Насправді нам було цікаво жити…
Та в казку ту немає вороття…
Сьогодні книжку мало хто читає,
Ну, а на вірші й часу вже нема.
А вірш таку велику силу має,
Що й крига тане, відступа пітьма.