Так часто сині хмари наповзали,
Всі сподівались граду чи дощів…
Насправді всі дощу давно чекали,
Бо він збирався лити кілька днів.
Але даремно, хмари пропадали,
Їх може хтось тихенько випивав…
Чи може на прильоті їх стирали.
Щоб дощ рясний до нас не попадав.
Бо як же так? На небі все чорніло,
А дощ із хмари так і не полив.
А небо раптом дуже посвітліло
І луг чарівно квітами зацвів…
Природа дивна. Ну, та що й казати,
Не все буває, як хотілось нам.
Ми не навчились все передбачати,
Не вміємо наказувать вітрам
І дощиком не вмієм керувати
І він пролив лиш там, де захотів…
Нам знань побільше треба набувати
Щоб кожен щось в житті своєму вмів.