В моєму серці стільки є любові,
Що місця ненависті там нема.
Любов моя звучить у кожнім слові
До краю мого, що історія сумна,
Що міст багато вже тепер немає,
І села знищені, посадки і ліси…
Але любов священна не минає,
Як не минає відчуття краси…
Любов моя така велика й світла,
Що нею я б людей всіх обняла,
Вона як квітка чарівна розквітла,
Тож в серденьку моїм немає зла,
А лиш любов велика, всеосяжна,
До діточок, що зараз у війні,
До воїнів, що битва їх відважна,
І дозволяє вижити мені.
До стариків, яким би в щасті жити
І колихати правнуків в теплі.
Казки чарівні внучечкам читати,
А не лежати у сирій землі…
Любові в серці в мене так багато,
Що я її у Всесвіт щиро шлю!
І хай вона летить у світ крилато,
Бо цілий світ я трепетно люблю!
Я ворогів-падлюк не проклинаю,
Бо їм вернеться кожному своє!
Я світло у своїй душі плекаю,
В моїй душі багато сонця є!
Його всім людям хочу передати,
Щоб в них не злоба — сонечко жило.
Щоб вміли люди ніжно пригортати,
Й несли у світ і до людей тепло.
Щоб в серці злоби й заздрості не мали,
А лиш любов та щедрість, й доброту…
Щоб не злословили й не проклинали,
А в світ несли лише любов святу.
Хоч ми не в силі щось назад вернути…
Але ж війна колись, таки, мине…
Тож людям добрими і мудрими слід бути.
Життя продовжиться і сонечко сяйне,
Тому без злоби в серці треба жити
Й нести у світ не кривду і не зло,
Щоб душу підлістю свою не засмітити.
Тому несімо доброту й тепло.
І до життя святу любов несімо,
Щоб по життю до правди сонця йти.
Любімо отчий край, життя любімо.
Лиш в цьому щастя зможемо знайти.