А навкруги осіння позолота

Душа, як пташка, вже летить у небо!
Там стільки волі, ніжна голубінь…
Для щастя, мабуть, більше і не треба,
Як простір неба й осені теплінь,
Та радість, ніжність і краса безмежна,
Що викликає світлі почуття.
Й летить увись, увись душа бентежна,
Й оспівує красу і все життя…
А навкруги осіння позолота
Й буяння чарівне осінніх квіт.
І шурхіт листя, і легка скорбота,
Що починає завмирати світ.