О… Як же в нас тепер смертей багато…
До хат везуть героїв «на щиті».
А їм би жити, жити і кохати,
Та свічка згасла в їхньому житті.
Й не запалати більш… Не запалити,
Життя одне і іншого нема.
Його ніяк не можна повторити,
Його війна украла й вічна тьма.
А скільки вже дітей війна забрала,
Жінок, дівчат … Та принесла біди,
Нещадно у могилу всіх поклала
Навіки вічні, просто назавжди.
Скрізь море сліз, що ллються без упину,
Немає горю краю і кінця…
Країну знищено уже на половину,
Від горя розриваються серця…
І скільки буде ця війна тривати
Ніхто не знає… А життя страшне…
І люди в нас продовжують вмирати…
Але ж війна закінчиться, мине…
В житті нічого вічного немає,
То нащо стільки горя і біди?
А небо знов ракета розтинає…
О, Боже милий, горе відведи…