А свічка плакала

А свічка плакала… Та ні, вона ридала
За тими, хто не вернеться уже.
То затухала, а то знов палала,
Щоб пам’ять не погасла… Бо невже
Вона колись уся згоріти може?
Ні не згорить допоки ми живі.
Героїв забувати нам негоже,
Та й пам’ять, ніби рани ножові…
Вона про всіх раптово нагадає
У час тривоги чи в легкі часи.
То раптом слово сказане спливає,
І знову чуєш рідні голоси,
То прийде образ світлий, наче сонце,
І усміхнеться, радість принесе…
То дощиком постукає в віконце,
Загасить сумом радість та й усе…
А свічка плаче… Ні вона ридає,
Та іскрами летить у небеса.
Димком зів’ється й знову запалає…
Вона як пам’ять — вічна… Не згаса…