Ах, як же боляче… Душа ятрить,
За тих, кого уже не повернути.
Бо за одну якусь коротку мить
Нема життя… Ну, як це все збагнути…
Людина ж для життя прийшла у світ,
А тут війна, тут смерть, біда і горе.
І діточок з маленьких дуже літ
Поглинуло нещастя ціле море.
А їм би гратись і співать пісень,
Та малювати квіти дивовижні.
І обнімати маму кожен день,
Й обійми тата відчувати ніжні.
Та хтось із діток ангелочком став,
А в когось вже немає мами й тата.
Війна поглинула міста, немов удав,
І сіл тепер немає вже багато…
Лишивсь фундамент від садочків й шкіл,
Лікарня десь без вікон бовваніє…
Розбите і згоріле все довкіл,
Поміж руїн один лиш вітер виє.
А всюди сльози, біль, біда і смерть
І як, скажіть, нам в цьому світі жити?
Все заміноване, усе розбите вщерть…
А ми ж прийшли у світ добро творити…
То як, скажіть, нам це добро творить,
Коли нас ворог губить і катує…
А ми прийшли у білий світ, щоб жить,
А щастя жити нам війна руйнує.