Чорнобиль... Як це все було давно,
А з пам’яті не стерти, не забути...
Все пролетіло, як страшне кіно,
А наслідки? Про них і досі чути...
А скільки болю згадка завдає,
А як тривог багато, горя, муки...
І щось зловіще в цьому слові є,
Бо смерть несло і назавжди розлуки...
А місто ж гарне, все у нім було:
І парки, й школи, клени і берізки.
Та от зненацька увірвалось зло...
І все умить змінилось, дуже різко...
І вже земля, яка в віках цвіла,
Несла усім і щастя, і розраду...
Під радіацію, під смерть лягла..
А люди готувались до параду...
Та замість свята — виселені всі
Кудись подалі з рідного Полісся...
А все стояло в весняній росі,
Й під сонечком світилося узлісся,
Але життя вже більше не було,
Бо чорна смерть, нараз усіх дістала,
Забрала у людей любов, тепло...
Сама ж невидима, але на всіх чекала...
Багато вже десятиліть пройшло,
Та навіть згадка біль в нас викликає...
Чого в наш край приходить люте зло?
Пояснення цьому чомусь немає...