Бо ми — народ, якого не здолати

Життя в нас різне… Різне в цілім світі…
По-різному живуть в містах, в селі.
Хтось на війні, а хтось у вічнім літі…
Багато різних місць є на Землі.
І в нас був рай, у рідній Україні…
І ми у мирі й затишку жили…
Гостей стрічали радісно в хатині,
Аж поки в дім рашисти не прийшли…
Жили ми гарно, горечка не знали,
Учились, працювали, в парк ішли…
І щось нове для себе відкривали,
Бо всі допитливі і творчі ми були…
Та от війна нам долю зруйнувала,
Наш рай земний, що нам давав тепло.
Русня рашистська навіть і не знала,
Як добре нам усім без них було…
Вони взялися рай наш зруйнувати,
Заздренні й злісні в край до нас прийшли..
Щоб нищити, вбивати, грабувати…
Вони віками всі такі були…
Самі ж тут гинуть, але лізуть далі,
Живуть всі без царя у голові…
Комусь заплатять чи дадуть медалі,
Та впевнені — повернуться живі…
Та хто з мечем іде до нас в країну —
Запам’ятайте раз і назавжди!
Йде на погибель, тут він і загине,
Й нікому більш не принесе біди!
Тому ідіть, втікайте, доки цілі,
Ми знищимо вас, спалимо до тла.
Ви не досягнете у нас своєї цілі,
Хоч наробили так багато зла…
Бо ми — народ, якого не здолати!
Ми українці, сіячі добра!
Ми виженемо вас з своєї хати!
Бо нашому терпцю прийшла пора!