Лице старіє і старіють руки.
Все менше радості приходить в сни.
Зате побільшало у нас розлуки,
Та я радію запахам весни
І ніжним квітам, голубому небу
І зірочкам, що сяють уночі...
Велику маю у піснях потребу,
Радію птахам, що летять в ключі...
А от лице старіє і старіє,
До дзеркала не хочеться іти...
Ну, а душа ще дивуватись вміє,
Моя душа продовжує цвісти...
Невідповідність щось душі та тіла,
Нема гармонії, як в полудень роси!
Щось молодість так швидко пролетіла
Й забрала трішки від людей краси...
Ну, от скажіть, і що його робити?
І де тепер та молодість-краса?
Лишилось з мудрістю у серці жити
І мрію про польоти в небеса.
І мрію, мрію... Як без мрії жити?
Вона зажди натхнення всім дає.
А ще тепер я вмію світ любити
І в цьому теж велике щастя є!