Горобина у парку зарясніла

Горобина у парку зарясніла,
Гілки зігнули стиглі ягідки.
Якби, мабуть, були у неї крила,
То б полетіла в синяву, таки…
Де стільки простору, безмежжя, волі,
І дивовижні сині небеса…
Там звуків чарівних, вітрів доволі,
Та неповторна і п’янка краса.
Але земля в політ не відпускає,
Та й листячку летіти не пора.
Горобина собі тихенько достигає,
Щоб для пташок приберегти добра…
Бо ж прилетять омелюхи чубаті
В зимову пору, у холодні дні.
І будуть ягідки смачні клювати
Й співати лише їй свої пісні.