В Москві салюти радісні лунали,
У них там свято, рік Новий настав.
А в нас їх безпілотники шугали
І страх людей в підвали заганяв…
Бо жити хочуть всі, то що ж робити,
Ховатись треба в неспокійний час…
Щоб далі жити, мріяти, любити.
Таке життя-буття сьогодні в нас…
А надворі сніжок легкий літає,
Така краса! Ялинки у вогнях…
А мати у моїм краю ридає
За дітьми, що загинули в боях.
Такий от світ… І мусим в ньому жити,
От знов тривога, щось вгорі летить…
Десь стрілянина, ціль потрібно збити.
А тільки збили, знов нове летить…
У нас війна і спокою немає,
А як же миру хочеться для всіх…
Московський покидьок людей вбиває,
При владі у Росії повний псих.
Й він не один такий, а їх багато,
Бо якби мали добрість у серцях,
То не було б війни, було б скрізь свято,
Тримали б люди квіти у руках,
А не ножі, не проклятущу зброю,
Й летіла б пісня в небеса і вдаль…
І ми б усі не зналися з журбою,
Раділи б сонцю… Та не так, на жаль…