Раніше в нас були чарівні ночі,
Бо щастя й тиша по землі пливли.
І мріяти були ми всі охочі,
Ми так чудово до війни жили.
Свій затишок та спокій цінували
І до мети в житті натхненно йшли.
Ми чарівні свої пісні співали
І впевнені в майбутньому були.
Та після вторгнення все радикально
Змінилося й не так уже пішло.
Тож доля в нас складається печально,
Не так, як мріяли і бути як могло.
Життя розділене на «до» і «після»…
В ту саму воду двічі не ввійти…
Нам душу рве тепер журлива пісня,
Бо гинуть рідні діти і брати.
Смерть забирає всіх і без розбору,
Кидає в пекло, що тепер в війні.
І душі молоді летять угору.
А щастя де? Його немає… Ні…
І плачуть вдови й посивіла мати,
І плачуть діти, бо батьків нема.
І впору всій землі тепер ридати,
Бо скрізь руїни, горе і пітьма.
Час розділив усе життя нещадно,
На «до» і «після», на добро і зло…
Тепер біда у нас панує владно,
Ми ж згадуємо, як раніш було…