Дітей до школи вересень скликає,
Як і раніше, в довоєнний час.
Так щемно й срібно дзвоник всім співає
І закликає в гарний, чистий клас.
А школа — це дитинство, радість, диво
І море щастя та дзвінких пісень.
Щебечуть діти дзвінко і щасливо
І дізнаються все нове щодень.
У школі вчитель діточок стрічає,
Веде за руку у країну Знань.
Зрости їм мудрими допомагає
І відповість на тисячі питань.
Та от біда… Не скрізь лишились школи,
Десь замість школи згарище стоїть…
Сюди не прийдуть вчитись вже ніколи…
Від туги серце ниє і щемить.
А як же весело у ній сміялись діти,
Читали перший раз у ній Буквар…
Учились тут співати і дружити,
Та от ракетний нанесли удар
І все… І все… Лишилася руїна,
А скільки мрій у ній неслось увись…
Стоїть у сумі нині Україна,
Ніколи вже не буде, як колись…
Бо йде війна і ворог все руйнує,
Він у дітей дитинство відібрав…
Від горя небо і земля сумує,
Бо щастя й радість орк у нас украв.
Та час іде, війна не буде вічно,
Тому навчатись, діточки, спішіть.
І вчіться кожен день, систематично
Й сміливо, мужньо у життя ідіть.