Зима — це холод

Завжди сніжинкам першим я раділа,
Бо в них чарівність, радість і краса!
Від них уся земля нараз біліла,
А всюди казка, диво, чудеса!
Цікаво так було спостерігати
За їх польотом в ліхтарях, вночі…
Хороше щось хотілось загадати…
Вони ж мені всміхались, летючи…
А я раділа і була щаслива,
Ні! Просто зачарована була.
Вони несли мені багато дива
І радості, й душевного тепла.
Бо я немов у казку потрапляла,
Де загадкове все і чарівне.
Немов сама з сніжинками літала…
Це радувало й пестило мене…
Та от сьогодні зовсім не радію
Й сніжинки не приглянулись мені…
Зима — це холод, добре розумію,
А як зимою хлопцям на війні?
Як людям тим, в яких немає дому?
Нікого і нічого вже нема?
Як вижити їм? Просто невідомо…
А всюди сніг і холод, йде зима…
А ворог розгромив міста і села,
Розрушив долі, зруйнував усе.
Така тепер картина невесела,
А вітер тугу й біль людський несе
І гірко плаче, плаче і ридає…
Бо стільки горя принесла війна.
Що далі жде? Того ніхто не знає,
Та обірвалась у душі струна
Й не зазвучить, щоб радість передати,
Бо радості у нас тепер нема.
В бою знов гинуть воїни-солдати
І червоніє сніг… Така зима…