Людське коріння

Людина, як і ліс, коріння має,
Вростає і цвіте, як первоцвіт…
Земля підживлює і надихає,
Хоч зваблює і манить дивосвіт.
Коріння в неї — рідні покоління,
Які жили на цій землі в віках…
Любов, краса та відданість, сумління,
Політ високий, а порою — крах…
Й нас це на батьківській землі тримає,
Засумніватись не дає й на мить…
Людина в землю дорогу вростає
І вже не сила їй без неї жить…
Бо вже і мислить, як земля диктує,
Працює так, як край її велить…
Хоч десь краса далека провокує,
Та кинути людина не спішить
Цю землю, бо своє коріння має,
А без коріння як піти у світ?
Вона і мовою у землю цю вростає,
Її чарує вишні білий цвіт…
Та всі традиції, що їй передалися,
І подвиги минулих поколінь.
Веселки, що у небі зайнялися…
Без рідного усе — примара, тлінь…