Літечку не хочеться край наш покидати,
От воно взялося дужче припікати,
Не здається літечко, хмарки прибирає,
І щодня у вересні дужче припікає.
Осінь вже наблизилась, сіла в холодочку,
Всі свої завдання склала на пеньочку.
Глянула на літечко, на його старання,
Посміхнулась весело, стріла без вагання
І сказала літечку: «Як не намагайся,
А летіти в вирій, все-таки збирайся.
Помилуйся трішечки травами й квітками,
Вечорами ніжними, тихими зірками.
Але час збиратися і у даль летіти.
Люди тобі дякують за плоди і квіти,
За деньки чудові, за чарівні ночі
І за дні чудові, вихідні й робочі…
За любов безмежну, чарівне кохання,
Тож лети у вирій тихо й без вагання»…
Літо усміхнулося, сонечком сяйнуло
І в далекий простір крилами майнуло…