Війни колишньої я не застала,
Бо народилась після неї я.
І хоч в той час від неї не страждала,
Але в біді була моя сім’я.
Тож в генах їх біда передалася —
І біль від неї у моїй крові.
По наших долях та війна пройшлася,
Та щастя, що лишилися живі
І потім вижили, бо горе оминуло
Моїх батьків, а я була мала…
Відтоді літ багато промайнуло,
Я в мирний час училася й росла…
І думала, що мир в нас завжди буде,
Бо ж всі країни в радості жили.
І так хотіли миру в світі люди…
Та росіяни горе принесли,
І почали громити Україну,
Винищувати все і всіх дотла…
Перетворили край наш на руїну
І світу принесли багато зла.
А я так мріяла у мирі вік прожити,
Та не судилось, знову йде війна…
Її сповна пізнали наші діти…
І в серці обірвалася струна,
Яка так щемно про любов співала,
Летіла вгору в мрії на крилі.
А зараз наші діти смерть пізнали…
І де та справедливість на Землі?
А ми ж нікого в світі не займали,
Жили усі, як вміли і могли…
Ми хлібом щиро друзів зустрічали...
І толерантні з усіма були…
Та, мабуть, в світі щось не так робили,
Коли на нас Господь послав війну…
Ми рабською покорою зганьбили
Самі себе… Тож викликали тьму…