Маленькі діти гинуть в Україні,
Ще не пізнавши радощів життя.
Матуся щастя ж кликала дитині
Й любила аж до самозабуття.
Для матінки дитя — дарунок долі,
Її найвища мрія у житті!
Приходять дітки немічні і голі.
І невідомі їх земні путі.
Та кожна мама мріє їх зростити
І дати їм найкраще все, що є!
Та від напастей щиро захистити,
І повести у світ дитя своє.
Вкладає душу в їхнє виховання,
Навчає діток мудрості життя.
І ставить кожен раз нові завдання,
Та мріє про щасливе майбуття…
А тут війна… Рашист дітей вбиває,
Чорніє світ від горя і біди…
Як вберегти дітей? Скажіть, хто знає?
Від смерті заховати їх куди?
Війна невинні душі забирає,
А ми всі хочем миру на Землі…
Хай більше про війну ніхто не знає,
Хай всі живуть у щасті і в теплі.
Хай підростають діточки щасливі,
Летять до мрії у ясні світи.
Вони ж потішні, милі і красиві,
Чому їм ворог не дає зрости?
За що він діток наших убиває?
Хто дав Росії на війну права?
А відповідь ніхто на це не знає…
Та й не повернуть їм життя слова…