Збігає ось воєнне друге літо,
До школи дітям треба буде йти…
А в Україні стільки шкіл розбито…
А однокласники… Де їх знайти?
Хтось вже давно живе в чужій країні,
Хтось втратив дім, квартиру — все…
Та серед всіх найважче сиротині…
Ну, а війна нові жахи несе…
Отак вона калічить їхні долі…
Вбиває мрії, що колись були…
І заростають стежечки у полі,
Що їх завжди у рідний дім вели…
Міста зруйновані, розбиті, погорілі…
І села понівечені усі.
І падають в траву грушки доспілі,
І плачуть квіти в ранішній росі…
А діти де? Господар, господині?
Де те село, що барвами цвіло?
По всіх дорогах ходить смуток нині…
А як тут гарно до війни було…
Ідуть бої. Їм ні кінця, ні краю,
Щодень везуть героїв «на щиті»
О! Боже! Припини війну, благаю!
Нам треба перемога у житті!
І тільки перемога! Перемога!
Народом тільки з нею будем ми!
У нас в усіх тепер одна дорога —
Перемогти й лишитися людьми…