У листопаді рано вечоріє
Й на землю чорна ніченька іде.
Як хмар немає, небо враз зоріє
І кожна зірка свій танок веде.
Бо все у русі, там нема спокою,
Усе летить в незвідані світи…
Здається небо тихим над тобою
І хочеться зірок тих досягти…
Та все летить… Там швидкості шалені,
Не дотягтись… Лише в думках хіба…
Знання потрібні людям достеменні,
А їх нема й пригнічує журба…
Не доросли ще люди, та й не диво.
Не тим шляхом у розвитку пішли.
І вибрали не те, що нам важливо,
А курс на знищення своє взяли.
Бо головне у світі людям війни —
Це замість вчитись і нести тепло.
І заздрість, невдоволення постійні…
І так з початку самого було…
Та й людям просто, мабуть, не збагнути,
Що іншим шляхом треба нам іти
І чуйними, та люблячими бути…
Не доросли мабуть до доброти…