Щоб істину життєву зрозуміти.
Невже потрібні війни, лихо, зло?
Чого на цій землі не вміють жити
Й нести у світ любов й своє тепло…
Людині справді небагато треба:
Здоров’я й щастя, і своя сім’я,
Та мир і трохи голубого неба,
Та честь й незаплямоване ім’я…
І зелень лісу, переспіви гаю,
Та щира й світла пісня солов’я.
Я якось так це щастя уявляю,
І щоб зливалась з цим душа твоя.
Краса Землі — це вже велике диво!
Природа все людині віддає —
Вивчай, бери й живи собі щасливо!
Тут все для радості і щастя є.
Та люди хочуть замки, яхти, клуби
Й весь світ, все заграбастати собі.
А заздрість й зло завжди веде до згуби…
Хоч мають все, а гинуть у журбі…
Та прагнуть крові, тож ідуть вбивати,
Бо хтось не так живе, не так іде…
Все лиходії прагнуть зруйнувати,
Щоб інших не було уже ніде,
А лиш такі, як москалі прокляті,
Злодюги, волоцюги, брехуни…
До гульбища і випивки затяті…
В них не буває й року без війни…