Прийшов прощатись червень на поріг,
Бо вже пора, останній день сьогодні.
Він людям догоджав, як тільки міг,
І дарував усім плоди природні:
Яких він лише ягід не приніс
І овочів, щоб люди борщ варили.
Гостинно закликав у сад і в ліс,
Щоб ми цю землю цінувати вміли.
Були дощі, а часом грім гримів,
Від страху люди навіть ціпеніли.
Вночі він часто місяцем світив,
Щоб в темені бува не заблудили.
Тож червень все, що міг, усе віддав,
Щоб не могли його ми так забути.
А на останок спеку нам прислав…
От прохолодою б в цю мить дихнути…
А сонце припікає, просто жах!
І де сховатись? Спека скрізь дістане!
І не рятує із соломи дах,
А без дощу усе в природі в’яне.
Тож дякуємо, Червню, що ти був,
Поводився чудово, дружно й чемно,
Нікого пригорнути не забув,
Вклоняємось усі тобі доземно!