Село, село... Ріднесенька колиска
Мого народу і душі його...
Тож пам’ять іноді вогненно блиска
Щоб повернуть людину до свого...
Що у дитинстві серце чарувало,
Давало сили і несло тепло,
Що соловейком навесні співало,
І первоцвітами так радісно цвіло,
Веселкою над ставом вигравало,
А в полі колосилися жита...
І в українську душу закладало
Матусі пісню, що була проста
І ніжна, й чиста, світла і барвиста,
Як літній ранок, казка чарівна...
Тоді душа народжувалась чиста
І дуже світла, як сама весна.
Тому не можна, щоб село вмирало,
Бо там народжувалось диво й чудеса,
Традиції... Там воля нутрувала
І вишивки народної краса...
І все найкраще, просто дивовижне,
Там мрії дарувала тишина...
І серденько ставало щире й ніжне,
З’являлась дума світла і ясна...