Серпневі ранки — невимовне диво

Серпневі ранки — невимовне диво!
Так гарно, що очей не відвести
І тихо, ніжно, світло і красиво,
Що хочеться по цих стежках іти
Й нектар ранковий із повітря пити,
Вдивлятися у крапельки роси…
В любові й тиші, і у мирі жити
Між дивної серпневої краси.
Тому у серці стільки є любові,
Що світ обняти хочеться мені
І передати цю любов у слові,
Щоб душі стали добрі і ясні.
Бо у природі стільки того дива,
І ласки ніжної та доброти,
Що мимоволі враз стаєш щаслива
І з Богом можна бесіду вести.
Бо на душі так затишно і щемно,
Що чарівна веселка виграє.
І не важливий вік, усе даремно —
У серденьку любов і ласка є!
І хочеться нараз усіх обняти,
І обігріти у своїм теплі,
І до людей палку любов послати,
Щоб стали всі щасливі на Землі.
Серпневі ранки — невимовне диво,
В серпанках ніжних виграє усе…
На кінчиках трави — роса тремтлива,
Що чистоту і ніжність всім несе…