Скінчився вересень і йде від нас,
Та сумно якось дощик накрапає.
В природі нашій є на все свій час,
По-іншому ніколи не буває.
А може то сльозинки, а не дощ,
І вересень від нас іти не хоче?
Але зрадів дощеві ряст і хвощ,
Підставив листя — дощ нехай хлюпоче…
А вересень відправився у путь,
Під дощ дорога доброю буває.
А люди попрощались й жовтня ждуть,
І вже на службу жовтень заступає.
А час так невблаганно далі мчить
Вже лічим час не днями, а роками…
І все твоє життя, неначе мить,
Немов комета, що летить над нами…