Спливає літній день і вечоріє,
А тиша всюди, мов природа спить.
А трохи згодом небо зазоріє
І це чудова, дивовижна мить.
Тоді неначе казка оживає
І думка до зірок нараз летить.
Бо ж там хтось є, але ніхто не знає
Чи може ще у Всесвіті хтось жить…
Напевно ж може… Так же зір багато,
Й планет без меж кружля навколо них…
Й душа летить у небеса крилато,
Щоб хоч би раз побачити нам їх.
Навколо нас, ну, так багато дива!
А люди ще не вивчили цей світ…
Дивлюсь на зорі і стаю щаслива,
Я відчуваю трепетний політ,
Неначе повернулась в юні роки,
Лечу я знову до зірок своїх…
А на Землі сповільнюються кроки,
Складне життя обтяжує нам їх.