Стомився день від слів і від роботи
Стомився день від слів і від роботи,
І від дум гірких, що деколи були.
Було багато в кожного турботи,
Та люди поробити все змогли.
І ось вже сонце стомлене сідає,
За горизонт, де тиша й спокій жде.
Проміннячко останнє догорає,
Натомість темна ніченька прийде.
І буде тиша в лісі і у полі,
Хоч ще цвіркочуть коники в траві…
Та скоро все стихатиме поволі,
Усі стомились — більші і малі.
Й поринуть в сон, щоб в ньому відпочити,
Розслабитись у спокої й теплі…
Без відпочинку й сну не можна жити
На цій прекрасній, чарівній Землі.