Ще кличе річка, сонце припікає —
Це вересень стежинкою іде.
Та в нас війна і хто, скажіть, те знає?
Коли нам доля спокій приведе?
Ніхто не знає, а на фронті пекло,
Ідуть бої кроваві і важкі.
Від вибухів там все удень померкло,
Залиті кров’ю всі поля й стежки…
Не передбачиш наперед й хвилини,
Бо доленосна навіть мить одна.
І захистку немає у людини —
Кривава і страшна іде війна.
Та вересень цвіте собі повсюди,
Краса така — очей не відвести!
А в Україні гинуть мирні люди,
Які до мрій своїх хотіли йти.
Дорослі, юні і маленькі діти,
Що мріяли про гарне і своє.
Вони хотіли в щасті, в мирі жити,
Дивитись, як веселка воду п’є…
Але війна у них життя забрала,
Зламала крила, що увись несли.
На нас Росія підло так напала,
А ми ж їм хліб на рушнику несли…