Позаду залишилося життя,
Так-так, прожито мною вже багато.
І до минулого немає вороття,
Та спогади вертаються, мов свято.
Прожити все — не поле перейти,
Було всього і полишала сила.
Та все ж змогла достойно шлях пройти,
Були у мене за спиною крила.
І я летіла, в світ дітей вела,
І мріяла, що буде все чудово.
Надією і вірою жила,
Стрічала сміло сонце світанкове.
А зараз повертаюся в часи,
Де ще була дитиною малою.
І чую мами й тата голоси,
І не біжу, а вже лечу стрілою.
Бо стільки ж там енергії було,
А як чарівно небо голубіло…
І дарував нам світ своє тепло,
А світ пізнати дуже вже кортіло!
Тож я навчилась бачити красу,
Дивитись, співчувати та любити…
Збивала вранці сонячну росу
І вчилась… Вчилась в цьому світі жити.