Я згадую той час, як ми були щасливі,
Хоч досить бідно ми тоді жили…
Та молоді були, розкуті і красиві,
А мрії нас у світлу даль вели.
Складали іспити, ночей не досипали,
І хвилювались, бо ж пора така…
Та нас тоді ясні дороги ждали…
І був в нас мир, і юність гомінка.
Ми правила граматики завчали
І формули, щоб вчасно донести…
Й ніяких більше ми проблем не знали,
У нас була мета — до цілі йти!
А нині вже не ті часи настали,
І молодь мріє не лише про те,
Щоб мати в атестаті гарні бали…
Сьогодні мріють діти про святе…
Про те, щоб дім у них не розбомбили,
І дрон якийсь не стрів їх на путі…
Щоб уночі сім’ю їх не убили…
Змінились нині цінності в житті.
А юним нині б, безтурботно жити,
Співати чарівні свої пісні…
Сміятись дзвінко, сміло і любити,
Щоб всі дороги в них були ясні.
Але, на жаль, у них цього немає,
Бо тут лютує і гримить війна.
Щодня у ній чиясь душа згасає.
Така у нас година навісна…