Тепер таких багато сіл

Як дуже швидко вечоріє
І несказанно довга ніч.
Від холоду усе німіє
І ходить тиша… В чому ж річ?
Чого так тихо стало всюди?
Колись вночі село гуло…
На вечорницях грали люди…
А скільки молоді було!
А скільки жартів, того сміху,
Пісень веселих і сумних…
Чіпляли КАЛИТУ на втіху,
Щоб викликати радість всіх…
І веселились до світанку,
Бо то ж зимовая пора…
Нікуди не спішили зранку,
Зима ж не літо, не жара…
Різдво та рік Новий стрічали
Й багато ще попутних свят.
Дівчата доленьку гадали,
І з колядою йшли до хат.
А хат в селі було багато
І люди гарно тут жили…
Що й не обійдеш всіх за свято,
Тому до вибраних ішли.
А зараз тиша аж лякає,
Та як у темінь цю іти?
В селі уже і хат немає,
Й людей не більше десяти…
Війна село й людей згубила…
Тепер таких багато сіл…
Людей і мрії їх убила,
А хто лишивсь — немає сил…
І ходить по руїнах туга,
І плаче вітер аж гуде…
Немає ні рідні, ні друга…
Та і людей нема ніде…
Та і села тепер немає,
Лише каміння та сміття…
Вночі лиш вітер завиває,
Але немає вже життя…
Собака двір охороняє
І здичавіли всі коти…
А от господарів немає —
Усіх замучили кати…