Чого так часто серденько німіє,
А сум і горе аж вогнем пече…
Мабуть тому, що втрачені надії,
Від дум то стужа, а то гаряче.
А кожен день війна горить, палає,
Везуть повз хату хлопців на щиті.
Коли вона закінчиться, хто знає?
Й ми будем жити в мирнім майбутті…
Тож нам потрібно ворога здолати,
Бо якщо ні, майбутнього нема.
І якщо знов москаль зайде до хати,
То нас чекає смерть, біда, пітьма.
Надії ми не можемо втрачати,
Вона завжди нам сили додає.
Нам треба ворога із міст і сіл прогнати,
Забрати наше, рідне і своє!
Гуртуймось, люди! Треба все здолати,
Бо ж воля нам, як сонце золоте!
Сьогодні треба ворога прогнати,
А це завдання — дуже непросте…