Жахи війни… Її криваві рани
В серцях у нас. І як же це болить…
Встає чарівне сонце полум’яне,
А хтось уже не має щастя жить…
Кругом біда, страшна війна палає.
Руїни ширяться углиб і вшир.
Нове в нас покоління підростає,
Яке не знає, що то значить МИР!
Яке не бачило чарівності світання,
Не чуло тиші, що вночі стоїть,
Не бігло по стежинці без вагання…
Воно лиш бачить, як усе горить:
Будинок, школа, дитсадок палає…
А душу огортає біль і страх,
Як під завалами матуся помирає,
А тато впав у тих страшних боях.
Сирітська доля… Що ж то далі буде?
За що ця доля, за який нам гріх?
На мить спиніться! Зупиніться, люди,
Від зла страшного і сумних утіх…
За що людей ви йдете убивати?
Закон небес гласить нам: «Не убий!»
Це ж скільки зла у серці треба мати…
І мозок мати зовсім вже слабий…
Це замість того, щоб у щасті жити,
Між диво квітів і пахучих трав.
Росія почала усе крушити —
Рашистський нелюд бойню розпочав…