Моя голівка, мов квітуча вишня,
Така біленька стала голова...
Усе, що прожила — пора колишня,
Лишились лише спогади й слова.
І все найкраще, що було у мене,
Усе, що гріло серденько моє.
Чарівні квіти і трава зелена,
І добрі люди, що навколо є
Й були завжди, а їх було багато,
На доброту людську мені везло!
В своєму серці я лишила — свято,
Все інше зі снігами відійшло.
І не повернеться... Та чи й вертати?
Мабуть, що ні! Все в давність перейшло.
Я хочу вік у щасті доживати,
Щоб щастя світле радістю цвіло...
Щоб дні були і мирні, і чудові,
А весни довго-довго ще цвіли.
Щоб діти й внуки всі були здорові
Й щасливо в мирі й радості жили.
Життя, як мить. Все швидко пролетіло,
Лишились посмішки і дорогі слова...
А я весь час, завжди кудись летіла...
Тепер от думаю, а я жила?
Чи то був сон? В садах квітучі вишні,
Серця по вінця сповнені краси...
Дитинства дні... Також уже колишні...
Й пташок весняних світлі голоси...
Тож голова, немов квітуча вишня,
І спогади про те, що відійшло...
Ну, а душа лишилася колишня...
У ній завжди все радісно цвіло.