Як важко воїну на полі бою,
Вогонь і дим, там відчай, смерть, біда…
Він заступає Землю всю собою,
І хоч у нього сила молода…
Та він такий маленький проти танка,
Такий тендітний проти люті й зла…
А на Землі — вражаючі світанки,
В них ціле море радості й тепла…
І ні, щоб ними серце милувати
І розчинитися у трепетній красі…
Солдат в окопі, мусить воювати,
Помити руки у рясній росі
І бити ворога, щоб землю захистити,
Щоб врятувати матір і дитя.
Щоб Україна стала в мирі жити
Й вернулась до щасливого життя.
Війна — це жах… А вибору немає,
Бо завжди поруч тебе смерть іде.
Вона спокійно жертву вибирає,
Та мабуть вже й рахунок не веде…
Бо день і ніч хтось в небеса злітає
Й когось везуть додому на щиті…
Земля вже плаче, матінка ридає,
Бо ж діти — найдорожче у житті.
А їх війна щоденно поглинає,
І в них уже немає майбуття…
Відходить ніч… І от уже світає.
А десь у світ нове прийшло життя…