Як це страшно — гинуть наші діти

Як це страшно — гинуть наші діти,
Всі такі красиві й молоді…
Вже не будуть сонечку радіти…
Полягли в боях та у біді.
А за що, скажіть мені, хто знає,
Нам на голови звалилась ця війна?
Хтось в війну, неначе в ігри грає,
То в людській подобі Сатана?
Чи то люди геть осатаніли,
Що не можуть жити у добрі,
Схибили від люті, озвіріли,
І краси не бачать у зорі,
Ані в квітах, ні в лісах, ні в мирі,
Ні в людських стосунках, ні в теплі…
І по дітях ціляться, як в тирі,
Та бредуть у темряві, в імлі…
Як це страшно… В нас війна палає,
Рушаться і села, і міста…
Вітер тужно між руїн співає,
Пригортає з гілочок хреста,
Що поставив хтось комусь на згадку,
Коли все від вибухів гуло…
Не привів могилу до порядку,
Бо кругом палахкотіло зло…
Як це страшно… В нас війна вирує…
Ми ж нікому не зробили зла…
Ворог лютий нищить і катує,
По моїй Землі біда пройшла…
Та не довго лишилось радіти,
Не пробачать вам в віках того
Ані внуки, ані їхні діти,
Ваших чвар і лиха оцього.