Якби ж то не війна й біди багато

Якби ж то не війна й біди багато,
То завтра б в школу діти знову йшли,
І поспішали б всі на гарне свято
Й щасливі та усміхнені були.
І разом з друзями усі б раділи,
Стрічали б їх щасливі вчителі.
Чистенькі й світлі класи їх би стріли…
Раділи б всі — дорослі і малі.
Бо перше вересня — це справді свято:
Шкільні лінійки і дзвінкі пісні,
Летіла радість в небеса крилато,
А личка всі усміхнені, ясні!
У кожного в руках чарівні квіти,
А всюди сонце, світло і краса.
Щасливі вчителі, батьки і діти
Й лилося щастя аж під небеса!
Та вже не так, бо в нас війна триває,
Десь школи знищені, а десь дітей нема,
А школа і сьогодні десь палає
І в людських душах біль, біда, зима,
Трагедія і страх… Душа німіє…
Яка ж дісталась доля нам важка…
Лиш небо людям як колись синіє…
До Бога тягне свічечку рука.