Яке це щастя, як війни немає,
Смертей і болю теж нема ніде.
Осінній вітер у садку гуляє
Й опале листя в килимок кладе.
А всюди тиша, лиш синичку чути,
Що пісеньку на яблуні веде.
Вона стрибає вільно і розкуто,
А пострілів не чути вже ніде.
І небо чисте, в ньому лиш пташина
Прямує до маленького струмка.
А стежкою іде собі людина…
Та десь лунає пісенька дзвінка.
Повсюди мирно, гарно й тихо-тихо,
Це осінь в дивосвіт від нас іде.
А в світі щастя, в нім немає лиха,
І не лунають постріли ніде.
Яке це щастя, як війни немає,
Лиш синь небесна й стільки є краси.
Ще хризантема ось вогнем палає,
Пташок маленьких чути голоси,
Які зимують, а не полетіли,
Вражають нас жагою до життя.
В нічному небі зірочки замріли —
Чарують аж до самозабуття…
Яке це щастя, як війни немає,
А дні чарівні, мирні і ясні…
Людина волю, щастя й радість має…
Хтось пише вірші і свої пісні…
Яке це щастя, як війни немає!