Які в нас дивовижні вечори…
Краса, теплінь і первозданна тиша…
І випливає місяць з-за гори,
Тож вечір неймовірну казку пише.
В ній про любов велику, чарівну,
Про перше світле, радісне кохання…
І відчуваєш справжню дивину,
Й пірнаєш в чари просто й без вагання…
А вечір віддає своє тепло
І пригортає, ласкою дивує…
Усе так само і до нас було,
Та нас по-особливому чарує.
Бо ми відчули серцем вечори,
Й казкова зміна з нами відбулася.
І от цієї дивної пори
Душа, мов птах, у небо піднялася.
І все змінилось, стались чудеса,
Яких до цього ми не відчували.
І полонила душу нам краса,
Ми щастя і любов земну пізнали.