Зоря вечірня засвітилась,
Завмерла над сосною.
В воді замріяно відбилась,
Осяяна красою.

А вечір тихий. Тепло стало.
Тумани розлилися.
І темінь землю огортала,
Сон до землі хилився.

І настрій дивний нагортався:
Сум, радість одночасно...
А вечір зіркою всміхався —
На серці так прекрасно!

Мрійний і лагідний вечір
Землю весняну накрив.
Небо накинув на плечі
І зірочки засвітив.

Та прохолоду і свіжість,
Тишу і спокій розлив.
І зачаровану ніжність
В кожному серці вмістив.

Мріє калина над ставом,
Зорі у водах блищать...
Виглянув місяць лукаво,
Став зірочки рахувать.

Вечір такий незвичайний, прозорий,
Чисто у небі і ясно.
Навіть здається, що ангельські хори
Там зазвучали прекрасно.

Вечір струмить, випромінює світло,
Дивне таке, незбагненне.
Небо на заході стало розквітле,
Дивне, червоне, вогненне.

Тихо повсюди. І спокій встеляє
Місто і ліс, і долини...
Віру, надію, любов поселяє
В душу людини...