Машину часу створювать не треба,
Вона вже є й живе у нас самих.
Й не варто нам летіти в інше небо,
Для пізнання усіх часів земних.
Якщо в минуле хочеться майнути,
Будь ласка, в власні спогади пірнай.
І ти відразу можеш повернути
Своє дитинство, пекло або рай.
І ти побачиш тих, кого немає,
Зустрінеш всіх, кому щось не довів.
А думка далі й далі все пірнає
І бачиш, ніби збоку, як прожив.
На жаль, уже змінити неможливо,
Тому приймай усе таким, як є.
Усе пройшло давно. Хіба ж не диво?
Ти у минуле повернувсь своє…
А як в майбутнє хочеш зазирнути,
Також можливо. Очі закривай!
У власні мрії можемо гайнути.
Дорогу у майбутнє відкривай!
Та тут ступати треба обережно,
У тебе час і досвід при собі.
На себе не бери всього безмежно,
Тут жити будеш в вічній боротьбі,
Якщо чогось захочеш досягнути
І довести собі, що можеш все.
Лиш треба істину просту збагнути:
Тобі цього ніхто не принесе.
А мусиш сам стежки всі торувати,
Прорахувати дії і слова.
Та силу й волю власну гартувати,
Щоб із доріг не збитися, бува…
Зате майбутнє вже тебе чекає,
Як в мріях передбачив сам собі,
Якщо душа твоя не заблукає.
Сміливо йди, а не живи в журбі.
Така машина часу пречудова,
Яку для себе можеш сотворить.
Та сьогодення — це всьому основа,
Але його у нас — коротка мить.